Типи темпераменту: короткий і простий розбір

Знати свій темперамент, темперамент своєї дитини, чоловіка, дружини, подруги – вкрай важливо і корисно. Встановивши, до якого типу належить той інша людина, ви не тільки розширюєте власний кругозір, але і полегшуєте спілкування з будь-якою людиною.

Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!

Про те, які типи темпераменту виділяє сучасна наука, чим вони відрізняються і як їх розрізнити – в цій статті.

У науці під терміном темперамент мається на увазі комплекс особистих якостей окремої людини, які характеризують його емоційну і динамічну сторони в сферах поведінки та інтелектуальної діяльності. Тип темпераменту також визначається типом нервової діяльності.

Вперше поняття темперамент з’явилося в працях великих учених давньої Греції – Гіппократа і Галена. Так, ще в Елладі розробили вчення про чотири типи темпераменту, який перекладається з латині як суміш хімічних компонентів.

Вчені минулих століть розробили теорії існування стійких індивідуальних відмінностей людей за чотирма різними типами. Так, ще Гіппократ довів, що головним органом в організмі людини є мозок, проте він вважав, що темперамент людини залежить від складу нейро-гуморальних рідин, які на його думку перебували в тілі кожної людини.

Крім того, за старих часів припускали, що темперамент також залежить від клімату і природи, що було спростовано лише в двадцятому столітті.

Так, давньогрецький вчений Гален був упевнений, що у людини, у якого переважає в організмі рідина лімфа є спокійним і повільним (меланхоліком), індивідуум, повний жовчі є хамовитими і різким (холериком), переповнені чистою кров’ю відрізняються жвавістю і веселістю (є сангвиниками), а люди з чорною жовчю є сумними і боягузливими (меланхоліки).

За старих часів припускали, що всі люди мають один стійкий тип і не можуть мати змішаний темперамент. Докази того, що майже всі люди мають як раз змішаний тип темпераменту були отримані в наші дні, а психологи роблячи діагностику пацієнтів відносять його до двох і більше типів темпераменту.

Тема типів темпераменту детально вивчена сучасною психологією, проте в різний час була дискусійною. Так, фахівці припускають, що розподіл людей по типом темпераменту є не єдиною вірною системою оцінки особливостей психології індивіда. Наприклад, видатний вчений Карл Густав Юнг представив своє вчення про інтроверсії та екстраверсії.

В окремих працях можна знайти різні описи темпераментів, які вони засновували на самих різних факторах. У різні періоди також були спроби підвести вчення про типах темпераменту під результати клінічних розробок. Значна робота в цьому напрямі була зроблена такими медиками, як Теплов, Павлов і Айзенк. Робота вчених не зуміла вирішити наукових протиріч, а лише внесла деякі суперечки в кола психологів і психіатрів.

На території колишніх країн СРСР вчення про темперамент ґрунтувалося на роботах Павлова. Вчений розробив свою систему типів нервової системи, яка була спільною не тільки для всієї людей, але також і для ссавців. Відповідно до його навчання, в основі формування лежить фізіологія і її тип вищої нервової діяльності, який залежить від властивостей нервової систем. На його думку, наш темперамент багато в чому визначено спадковістю і зароджений не середовищем, а генами.

Пізніше на основі даних досліджень в СРСР представили активно-специфічний підхід для розглядання структури психіки і вивчення темпераменту. На даний момент його активно використовують в психофізіологічних експериментах і диференціальної психології.

Сьогодні вчені схиляються до того, що вчення про темпераменти є кілька застарілим і потребує переробки. Так, воно прийшло до нас ще з античності і не відображає всього сучасного розуміння психологічних процесів, механізмів адаптації та існування в сучасному глобальному і високотехнологічному світі.

Багато хто вважає, що людей варто ділити на дві основні групи – Активність і Емоційність. Перша характеризується ступенем енергійності конкретної людини і прояви їм таких якостей, як швидкість реакцій, рівень енергії, а також показниками гальмування. Емоційність людини визначають по особливості протікання емоційних процесів (прийняття або відкидання почуттів) і ступеня переживання радості, горя, страху і злості.

Окремим предметом наукової суперечки є процес визначення типів темпераменту у дітей і підлітків, які в сучасній науці все ще активно досліджуються.

Темперамент

Індивідуально-типологічні властивості – це такі, якими одна людина відрізняється від інших, або певна група людей відрізняється від інших. їх вивчає диференційна психологія.

Основоположник диференційної психологи – англійський психолог Френсіс Гальтон (1822-1911). Темперамент, характер, здібності – три групи, на які поділяються ці властивості.

Спочатку слід з’ясувати, чим властивості темпераменту відрізняються від інших, їх відмітні ознаки полягають у наступному.

• – Вони характеризують динаміку психічної діяльності. Динаміка – це характер перебігу явища в часі (його темп, ритм, швидкість, сила, бурхливість, глибина).
• – Ці властивості утворюють специфічні поєднання – типи темпераменту. Так, емоційність властива всім людям, але виявляється по-різному, оскільки посідає різне місце в системі властивостей темпераменту різних типів. У сангвініка емоційність виявляється як швидка, бурхлива, зовні виразна реакція на подразник. У меланхоліка – емоційна реакція глибока, тривала, зовні слабо виражена.
• – Прояви темпераменту стійкі й зберігаються у різних за змістом і мотивами ситуаціях. Ця ознака дозволяє відрізняти властивості темпераменту від впливу мотивів на динаміку психічної діяльності. Людина може працювати швидше, прискорити роботу, збільшити зусилля, якщо їй цікаво або важливо досягти результату. Тут виявляється вплив мотивації на динаміку діяльності, яка змінюється під впливом особистісних факторів. Темперамент накладає на динаміку діяльності такі обмеження, які більшою мірою залежні від фізіологічних факторів, ніж від волі особистості. Вплив темпераменту на динаміку діяльності максимально виявляється в екстремальних ситуаціях, коли дія мотивів мінімальна. Так, під час контрольної роботи всі учні прагнуть встигнути правильно розв’язати завдання. Одним вдається прискорити темп своєї роботи порівняно зі звичайними уроками, а іншим – ні, як би вони цього не прагнули. У перших динаміка роботи на більшості уроків знижена від недостатньої мотивації й може помітно змінюватись у різних ситуаціях, у других – динаміка є проявом властивостей темпераменту й відносно незмінна.

Мотиви дозволяють особистості пристосуватись до ситуації, а властивості темперамету вимагають змінити саму ситуацію, бо сам тип темпераменту за життя не змінюється.

Підсумуємо всі розглянуті властивості темпераменту в означенні цього поняття.

Під властивостями темпераменту розуміють такі стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, мотивах діяльності та утворюють структуру, що становить тип темпераменту.

Фізіологічні основи темпераменту

Властивості темпераменту є найбільш залежними від фізіологічних процесів, ніж усі інші психічні явища. Вирішення питання про фізіологічну основу темпераменту протягом історії науки було неоднозначним. Погляди розподілились на дві основні групи: гуморальних та морфологічних теорій темпераменту.

Гіппократ (460-377 pp. до н.е.) доводив, що темперамент – це варіанти перебігу однакових захворювань у різних людей. Він уважав, що в організмі людини є чотири рідини, одна з яких переважає. Кров – у сангвініка, слиз – у флегматика, жовч – у холерика, чорна жовч – у меланхоліка. Цей тип теорій темпераменту названо гуморальним (від лат. humor – рідина).

Наступні вчені розробляли морфологічні теорії темпераменту, що беруть до уваги, насамперед, анатомічні особливості індивідуальності. Французький учений А. Фульє (1838-1912) переконував, що фізіологічною основою темпераменту є колір шкіри, волосся, очей. Вітчизняний лікар та педагог П.Ф. Лесгафт (1837-1909) пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору, товщини й гнучкості стінок судин. Вузькому діаметру судин відповідає сангвінічний тип, широкому з товстими стінками – меланхолійний, широкому з тонкими – флегматичний. Німецький лікар Е. Кречмер (1888- 1964) вважав, що фізіологічною основою індивідуальних відмінностей є тип конституції (будови) тіла: пікнічний (товстий), астенічний (худий), атлетичний (спортивний), диспластичний (безформений). Американський учений Б. Шелдон в основу типів темпераменту поклав співвідношення внутрішніх органів, м’язової системи й центральної нервової системи й вирізнив такі типи: церебротонік (переважає ЦНС), вісцеротонік (переважають внутрішні органи), соматотонік (перевага м’язової системи).

Конституція дійсно впливає на тип нервової системи та на темперамент, але при однаковому типі конституції можливі різні типи нервової системи та темпераменту. На сучасному етапі у вітчизняній психології найбільш поширеною е теорія І.П. Павлова про те, що головну роль у походженні темпераменту відіграє не конституція, а тип нервової системи.

Тип нервової системи відрізняється від темпераменту. Адже від однакової властивості нервової системи залежить одночасно багато властивостей темпераменту. Так, сила збудження зумовлює енергійність, бадьорість, швидкість рухів тощо. Водночас кожна риса темпераменту залежить не від однієї, а від багатьох характеристик нервової системи. Такий взаємозв’язок називається багатозначним (див. рис. 2).

Рис. 2. Зв’язки між властивостями нервової системи й темпераменту.

І.П. Павлов розрізняв чотири типи нервової системи, які утворюють фізіологічну основу відповідних типів темпераменту: Г. сильний, врівноважений, рухливий (сангвінік);

• 2. сильний, неврівноважений, рухливий (холерик);
• 3. сильний, врівноважений, інертний (флегматик);
• 4. слабкий тип (меланхолік).

Співвідношення виділених різними вченими типів темпераменту показане у табл.5.

Типи темпераменту за різними авторами